Бібліотека №41

                         

 Тарас Прохасько «Від чуття при сутності». Відгук бібліотекаря  Вікторії Шаповалової.

Повість Тараса Прохаська «Від чуття при сутності» вперше була опублікована  в журналі «Сучасність» у 1996 році. Сьогодні твори цього письменника перекладаються на іноземні мови і користуються попитом в Україні та за її межами. Автор працює у імпресіоністичному  стилі, його проза бачиться плавним відчуттям метафізичних кодів життя.

Повість « Від чуття при сутності» - це філософський твір:  навіть саму назву можна прочитати по-різному. Тут взагалі нема прямої мови. Оповідання ведеться через світосприйняття дійсності головним героєм Памвою, який працює медичним  братом  у «швидкій», а до цього  успішно займався масажем, творчістю і мистецтвом.

Твір нагадує партію гри на фортепіано. Памва відчуває оточуючий світ через звуки, запахи, дотики, власну свідомість. Цей чоловік живе, як вважає за потрібне, але це добра людина, яка вміє співчувати, розуміти мистецтво і кохати по-справжньому. « Треба перебути – найважливіше пояснення цілого життя. Можна лиш вибирати або хотіти вибрати спосіб перебування».

Памва вважає, що жити з роками стає більш цікаво, бо людина починає ширше розуміти сенс життя і дійсність. Для головного героя «все, що на землі і земля – велике фортепіано з різними закапелками». Цей чоловік любить читати романи Бальзака, пити каву, цікавиться мистецтвом і біографією святого Франциска. Його кохана жінка  Анна – філософ, а сам Памва іноді думає, що « може не дбати, як жити далі, бо є книжки, які перебрали на себе всі його відповідальності».

Ця книга навчить відчувати смак життя, дуже чітко бачити всі речі, які постійно оточують людину, розуміти музику, природу, буденну роботу, власні почуття та культурну спадщину людства. Сучасні мешканці  великих міст не відчувають насолоди від власного буття і ніколи не замислюються над тим, на що звертає увагу Памва.

Це дуже незвичайна повість, яка нагадує філософський роздум над сенсом існування людства, бо «коли все ж записувати  сценарій

 п’єси, то закінчить його приблизно так: виконавець не має іншого завдання, крім витворення відчуття присутності».